Львiвськi часописи про схiднi кав`ярнi

"Рознiжений Європеєць, який подорожуючи, попаде припадково у темну турецьку кав'ярню, даремне шукатиме у нiй захiдної вигоди, - писалося в "Недiлi" 1936 року. - Тут немає, навiть у великому мiстi Стамбулi, нi льож з м'якими стiльцями, нi свiчникiв, нi гарячих трункiв, нi часописiв, нi бiлярду, нi музичної оркестри. Нiхто тут не пiдганяє вигуками "швиденько". Мешканець Сходу не знає зрештою, що це поспiх, вiн вiрить в одне чарiвне слово - "кiсмет", в призначену долю, якої нiщо не може оминути, а про поняття часу в європейському значiннi не знає взагалi нiчого.

Вiн дожидає спокiйно, поки йому подадуть овочеву воду, яку вiн залюбки перемiшує з рожаною есенцiєю, або поки дiстане горнятко кави, яку вiн, лiниво розклавшись, попиває поволi маленькими ковтками.

Ця пахуча кава - це спецiяльний напiй. Вона без цукру й без молока i залишає на днi посудини важкий осад. Турок випиває i його, а все це разом втiшає його мужеське серце та вкидає його в такий настрiй, як молоде свiже вино. Як вiдомо, вино магометанам заборонене, бо в ньому мiстяться, як то каже Коран, "великi грiхи й великi користi для людей, але цi грiхи бiльшi, як користi".

Коран примiнює користi i шкоди з алькоголю також до iгор. Цi iгри взагалi забороненi правовiрним, але вони мимо цього грають i в шахи, i в млинка, i в подiбнi забави. Вони сiдають мовчки в кутi кав'ярнi чи, коли надворi теплiше, пiд старим кленом перед нею (цей клен часто такий, що кiлькох людей ледве чи змогло б його обiймити) i заглиблюються у щораз то новi комбiнацiї гри.

З тiєї задуми вибиває їх нераз ритм i звук музики. Бо хоча Коран ставиться до неї так само ворожо, як i до вина, мотивуючи це тим, що може вона розбудити забороненi для правовiрного дрожi пристрасті, та сучасний турок не байдужий до неї. В кожнiй кав'ярнi верещить грамофон, а з нього добуваються не тiльки глибокотоннi й приглушенi арабсько-турецькi пiснi, що в тисячних варiацiях закiнчуються завжди присипляючим "пiянiссiмо", але й деякi європейськi шлягери.

Пiд звук тiєї музики навiть завжди суворий i помiркований турок надобре розговориться, особливо тодi, коли проти нього сидить такий, як i вiн правовiрний магометянин. I так, як i в нас, у кав'ярнi творяться гурти, що обговорюють найсвiжiшi вiстi та "роблять" полiтику, а навiть обурюються, коли до них присяде балакун-байкар. Це типова фiгура Сходу, у якiй вiддзеркалюються всi рапсоди, бояни й бандуристи нашого захiднього свiту i його минулого. Вiн оповiдає байки та, нiби давнiй скоморох, розказує про суворi пригоди, мiшає поезiю й дiйснiсть, правду казок i правду сучасного.

Коли цей балакун порине в одноманiтний спiв та оповiдає, нiби дрiмаючи, про старi, давноминулi часи, далекi країни й народи, коли вiн на подiбному до цитри арабському iнструментi раз по раз виторкує однаковi, нiжнi акорди, тодi його слухачi, нiби великi дiти, немов заворожені слідкують за його устами. Колись таке оповiдання було своєрiдним театром для всiх, нинi ж перед обличчям кiна та джезбенду залишилося занедбаною розривкою простолюддя i швидко занепадає.

Турецькi кав'ярнi лежать дуже часто безпосередньо бiля мечетi. Тодi у них збирається пiсля щоденної працi ще до заходу сонця громада вiрних та вижидає поклику муезiна, що з високого, стрункого мiнарету взиває їх до вечiрної молитви. Тодi пустiють стiльцi i лавки, втихає байкар, гаряча дискусiя припиняється, гра вiдходить в кут, вiдпадає водна люлька, i перестає кричати грамофон. I кав'ярня, i мечеть потопають тодi, нiби вимерлi, у вечiрнiй сумерк. Та ледве мине молитва, турецьке бездiлля в кав'ярнi починається знову. I знову турок грає, мугикає за музикою, слухає оповiдача, попиває каву, посмоктує розкiшну водну люльку й дивиться задумано на дно посудини, де при курiннi виростають бульки, iнодi й задрiмає.

А вдома ждуть на нього його жiнки, що про кав'ярню знають тiльки з оповiдання, ждуть з вечерею тихо, спокiйно, без нервiв i без докорiв, як сто лiт тому".

У часописi "Життя й знання" 1933 р. знаходимо нарис "В Турецькiй Кав'ярнi": "Турецька кав'ярня являє собою живий образ магометанського способу життя. Всерединi панує невиносима духота, бо вдень i вночi, лiтом i зимою, палиться у високiй печi з зелених рурковатих кахлiв, при чому нiколи не вiдчиняють вiкон, якi пообсiдали рої мух.

У пiч вмурований великий бляшаний котел, де кипить вода вiд ранку до пiзньої ночi. Мов кам'яна статуя перед ним стоїть старий турок i готує каву, яку товчуть на мiлкий порошок у дерев'янiй ступi. Руки ходять неначе соннi: ложечка кави до маленької мосяжної коновочки, варешка окропу, тричi до вогню, тричi назад, як закипить, склянка студеної води до цього. Так iде безупинно цiлiсiнький день, бо нема в туркiв жадного iнтересу, жадної наради, жадної розмови чи вiдпочинку без турецької кави, яку п'ють сильно солоджену разом iз фусами (гущею).

Лискучий мосяжний посуд висить рядком на стiнi. Долiвка шурована, бiла, бiля дверей довгий ряд взуття, бо до середини входять у скарпитках, або й босонiж. Кругом попiд стiни стоять дерев'янi тапчани - причi, застеленi строкатими килимами, що на них сiдають гостi, пiдобгавши ноги пiд себе.

Всi вони магометани, тихi постатi з фезами на головах, нiхто нi словечком не обiзветься, нiхто не журиться сусiдом; мовчки перебирають чотки - кожна перла - одна молитва - та в задумi чекають, як усi народи Сходу. На що? - На долю!

Одинокий рух - це витягання капшукiв iз тютюном та кручення папiросiв. Час до часу хтось кашляне, хтось сплюне. А так -тиша. Багач i бiдний, жебрак i купець, учений, духiвник чи штукатур - усi згiдно сидять разом, бо кастових рiжниць нема у туркiв жадних".