Iсторiя кави

Зараз важко визначити точну дату, коли ченцi гiрського монастиря в Єменi вперше спробували вiдвар кавових зерен. Зате достеменно вiдомо, що великий медик Iбн-Сiна (Авiценна), який жив у X - XI ст. уже знав про iснування кави. Від нього і бере свій початок історія кави.

Кавове дерево "арабiка" не є високе i сягає 5-6 метрiв, проте, якщо за ним не стежити, може вирости i до 9 метрiв, але врожай при цьому зменшиться. Тому культивують невисокi дерева до 2-2,5 метрiв, за якими легше доглядати i збирати врожай.

У перiод раннього середньовiччя вживання кави було значно меншим. I хоча араби та перси пили її, однак кавове дерево не культивували анi в Персiї, анi в арабських країнах. Кавовi зерна привозили з Ефiопiї i Сомалi, i їх висока цiна робила каву доступною лише для заможних людей. Але й тi вживали вiдвар кавових зерен насамперед як лiкарський засiб.

Таким чином, кавовi зерна потрапили до рацiону мешканцiв Пiвнiчної Африки як збуджуючий засiб. Але спочатку вони вживалися зовсiм не як напiй. Зерна товкли в ступцi, додавали тлущ i лiпили iз цiєї сумiшi кульки, якi охоче брали з собою у далекi мандрiвки провiдники караванiв та прочани. Арабськi воїни, якi мусили долати значнi вiдстанi, розширюючи завойованi землi, так само жували кавові кульки i таким чином могли не спати тривалий час. Крiм того тлущ в сумiшi з протеїнами сирих кавових зерен був досить калорiйним i вiдчутно пiдтримував сили.

Та мiж сухим вживанням кавових зерен i кавовим напоєм, виявляється, iснував ще один перехiдний стан, а саме - кавове вино. Готували його зi збродженого соку кавових ягiд, який змiшували з водою. Щойно пiсля цього з'явився сам напiй. Але i його готували не вiдразу зi смажених зерен, а з висушених.

У XIV вiцi кавові зерна стали пiдсмажувати на металевих тацях, потiм розтирали в порошок i засипали в окрiп. Цiкаво, що турецькi кавомани й досi не використовують млинкiв, а товчуть зерна в ступi дерев'яними товкачами. I що довше оцi знаряддя були у викopиcтaннi, тим дорожче їх цінують. Десь у цю пору було винайдено джезву - невеличку ринку, в якiй кип'ятили кавовий порошок разом з цукром, корицею, гвоздиками та амброю.

Перша згадка про ширше вживання кави з'являється тiльки в 1450 роцi - саме тодi пили каву в Аденi, наприкiнцi столiття вона поширилася на Мекку. Про каву в Каїрi згадано у 1510 роцi.

На Сходi каву пили спочатку в тiнi дерев або на верандах, збираючись гуртами для неквапливих бесiд. Звичай сходитися на каву до каварень перетворився на культовий i викликав неабияке занепокоєння мусульманського духовенства, через що воно рiшуче повстало проти африканського зiлля. Адже правовiрнi куди бiльше часу проводили за кавою, анiж за молитвами.

У Меццi в 1511 р. у палацi намiсника єгипетського султана навiть вiдбулася богословська суперечка з приводу кави. Суперечка тривала кiлька днiв, але богослови не зiйшлися в думках. Пiд тиском султана вони тiльки погодилися вважати каву небажаним напоєм. Однак запопадливий правитель Мекки Хаїр-бей послав сторожу в мiсто, й вона розгромила всi кав'ярнi та ув'язнила їхнiх вiдвiдувачiв. Вживання кави було заборонено, усi запаси кави було спалено, i численнi каравани з Мекки рознесли цю новину в усi куточки мусульманських країн.

Таким чином мусульманський свiт незабаром розколовся на прихильникiв i супротивникiв кави. I тi й iншi гарячково шукали докази, що пiдтверджують правоту їхнiх переконань. Однак полiтичнi подiї незабаром затулили цi звади: у 1517 р. турецький султан Селiм I приєднав до своєї iмперiї Єгипет i Аравiйський пiвострiв. Вiд арабiв кава потрапила в Туреччину. Знаємо точно, що в Стамбулi кава з'явилася 1555 року, i там її так само то дозволяли, то забороняли. Проте кав'ярнi вiдкривалися повсюдно, i нiякi заборони не могли перешкодити їхньому поширенню, прихильникiв нового напою виявилося стiльки, що влада сполошилася. Адже вважалося, що кава, як збудник, викликає в людей невдоволення i схиляє до розмов про полiтику.

Великий вiзир Османської iмперiї Кепрюлю вiддав наказ закрити публiчнi кав'ярнi в Стамбулi,пояснюючи це тим, що "люди, випивши кави, стають незадоволеними i багато балакають про полiтику". Однак вiн був змушений незабаром скасувати свою заборону.

А за султана Магомета Четвертого всiх кавоманiв зашивали живцем у лантухи з-пiд кавових зерен i кидали в море, або ж вiдрiзали язика, аби вiн уже нiкого не мiг спокусити на грiшний напiй.

Проте це не дуже й помогло. Кав'ярнi все ж таки продовжували icнyвaти, хоч i пiдпiльно. Bpeштi, побачивши, що з тим лихом боротися марно, Сулейман Другий дозволив каву. I поступово до кiнця столiття вона поширилася на всю турецьку iмпepiю, а згодом i майже на весь мусульманський свiт.

Кава стала нацiональним напоєм туркiв i, так само, як хлiб i вoдa, користувалася постiйним попитом. Позицiї супротивникiв кави були пiдipвaнi, i в 1554 р. два сiрiйськi купцi вiдкрили в Стамбулi, на березi Золотого Рогу першу публiчну кав'ярню, а каву стали називати "молоком шахiстiв i мислителiв", а також вважати напоєм вoїнiв, яких вона пiдтримувала у перiод тривалих пoxoдiв, i фiлософiв, яким додавала мудрості. Жiнки її вживали нарiвнi з чоловiками, i якщо пiд час пологiв чоловiк породiллi вiдмовлявся подати їй каву, це вже могло стати приводом для розлучення.

Успiх кави на Сходi легко пояснюється тим, що мусульманам заборонялося вживання алкоголю, а вже сама людська натура вимагала пiд час посиденьок попивати що-небудь збудливе. Кава на Сходi вiдiгравала ту саму ролю, що для Європи пиво або вино. В кав'ярнях Османської iмперiї грали в карти, шахи, обговорювали поточнi подiї, вирiшували оборудки. Кажуть, що гра в брiдж походить саме звiдти.