Юрiй Кульчицький

Отже, як ми вже говорили, Кульчицький не вiдкрив анi першої кав'ярнi в Європi, анi в Австрiї. Першим вiденським кав'ярником був Йоан Деодат. Як i в бiльшостi випадках, пов'язаних з появою кав'ярень у Європi, то був вiрменський купець, справжнє iм'я якого звучало Ованес Астоуацатур.

Однак заслуги Кульчицького значнi, бо призвичаївши до кави вiденцiв, вiн спричинився i до кавоманiї у Львовi. Адже саме австрiйцi утвердили в нас моду на каву.

Свої пригоди сам Кульчицький описав у книжечцi, що з'явилася в 1684 р. у Вiднi. Народився Юрiй Франц Кульчицький в селi Кульчицi Шляхотськi бiля Самбора в 1640 р. Замолоду пiшов на Сiч, пiд час одного з походiв потрапив у турецький полон, де не тiльки досконало вивчив турецьку мову, але й звичаї i, ясна рiч, пристрастився до кави.

Врештi вiн став перекладачем в Акерманi (тепер Бiлгород- Днiстровський) в "Орiєнтальнiй Торговiй Компанiї", яку заснували вiденськi купцi. У 1678 р. покинув компанiю i перебрався до Вiдня, де став iмпортером схiдних товарiв. Пiд час турецької облоги Вiдня у липнi 1683 р. Кульчицький жив у дiльницi Леопольдштадт.

Великий вiзир розставив свою майже двохсоттисячну армiю на правому боцi Дунаю, облягаючи Вiдень пiвколом. Вiденцiв охопив великий страх. Оборонець Вiдня ґраф Ернст Рiдiгер Штаргемберґ мав у свому розпорядженнi 16 тисяч регулярного вiйська i 6 тисяч громадян Вiдня. Вночi 17 липня ситуацiя для оборонцiв Вiдня значно погiршилася, бо вiйська великого вiзира Кара Мустафи зайняли Пратер i Леопольдштадт та перервали зв'язок мiста з лiвим берегом Дунаю. У Вiднi настали голод й епiдемiя червiнки, якi стали косити оборонцiв. Постiйний обстрiл спричиняв пожежi, розпач охопив мешканцiв мiста.

Ґраф Штаргемберґ потребував постiйного зв'язку з князем Карлом Лотарiнгським, який тодi зi своєю армiєю розтаборився на деякiй вiдстанi, i шукав вiдповiдного чоловiка, який би вiдважився прокрастися через ворожий табiр до позицiй вiйськ, що наближалися на вiдсiч Вiдня. Але всiх дотеперiшнiх кур'єрів впiймали та замордували турки. Власне в такий критичний момент Кульчицького представили графовi, i вiн погодився дiстатися з листами до князя Лотарiнгського i повернутися з новинами до мiста. Крiм цього, Кульчицькому передали листа, в якому повiдомлялося цiсаревi Леопольду i про становище в мiстi.

"Нема слiв, щоби описати, з яким завзяттям нашi обороняли передмiстя i будiвлi, до яких вже в перший день облоги ворог наблизився на 60 крокiв," - писалося в листi. "Нашi люди билися дуже хоробро. Але тепер ворог iз своїми мiнами вже стоїть перед мурами, i ми вже не маємо анi гранат, анi вiдповiдної зброї i вишколених воякiв, яких ми тепер так потребували б, щоб протиставитися вороговi. Кiлькiсть оборонцiв з дня на день малiє. В списках, якi ми отримали вчора, знаходимо 1.902 мертвих i ранених, чотири полковники i численнi капiтани загинули, червiнка сильно панує мiж вояками i громадянами. Де князь Лотарiнгський тепер, не знаємо, бо ми не дiстали жодної вiдповiдi на численнi листи, що ми до нього написали - зв'язок перерваний". 

13 серпня, близько опiвночi Кульчицький вийшов у дорогу з листами й грамотою, яка на християнському боцi також мала забезпечити йому якнайбiльшу пiдтримку. Супроводив його товариш Юрiй Михайлович, теж українець родом iз Сянока, який перед тим був на службi в цiсарського посла в Константинополi. Вiн володiв турецькою мовою i знав турецькi звичаї. Обидва були одягненi й озброєнi по-турецькому: Кульчицький за турецького купця, а Михайлович - за його слугу.

Темної ночi, пробираючись помiж пагорбами, раптом зауважили, що знаходяться мiж турецькими шатрами i вже не знають, якою дорогою їм прямувати.

"Страшна то нiч була! - писалося у львiвськiй "Зорi" 1883 року. - Ляло як з вiдра, а навкруг насiла така пiтьма, що дороги нi на крок не було видно. Нашi смiливцi, прикуцнувши на сирiй землi помежи шатрами, щоби хоч так охоронитися од вихрiв та дощу, рiшились так пересидiти до рана.

Скоро свiт уздрiлися вони посеред незчисленного множества шатер i ту доперва огорнула їх тривога, як то крiзь той лабiринт зможуть вони знайти властиву дорогу. Але годi довго роздумувати, треба при помочi Божiй пробувати щастя. От i рушили вони далi. Хоч промокли до нитки i з перестуди тряслись, таки удавали веселих i крiзь вiддiли ворожої сонницi поступали смiло, виспiвуючи пiсень турецьких. Вкiнцi задержалися бiля шатра одного аги, котрий їх закликав перед себе i спитав з милосердним спiвчуттям, що їх зневолює до мандрiвки посеред такого поганого часу. Кульчицькiй пояснив, не заїкуючись, що вiн з Бєлграду, а товариш єго з Великого Варадина, вони приспiли сюди за табором як купцi, але загубили усе майно, i тепер в тяжкiй бiдi мусять для удержання життя найматися до роботи в винницях. Ага з великого милосердя звелiв їм подати кави i, випитавши про дещо, вiдпустив їх, ласкаво остерiгаючи, щоби не запускалися надто далеко, бо можуть попасти в руки невiрних джаврiв. Радi, що так щасливо вирвалися з шатнi, пiшли вони через узгiр'я, порослi виноградом i корчами, аж поки не уздрiли на островi i на березi Дунаю людей, в котрих по одежi пiзнали християн, та почали до них кликати, що й вони християни, що йдуть з Вiдня i хочуть на другий берег дiстатися. Тодi вислано по них човна i переправлено з доброю ескортою на другий берег Дунаю.

Поблизу стояв табором вiддiл драгунiв i хорватiв, їхнiй полковник, переглянувши папери, дав зараз послам добрих коней i вiдiслав у товариствi жменьки жовнiрiв до головної квартири князя Лотаринзького".

У таборi вiдразу запалили вогонь, бо для вiденцiв був то умовний знак, що Кульчицький щасливо пробився через турецький табiр. Вранцi 15 серпня 1683 р. Кульчицький передав листи князевi Лотарiнгському. Кур'єрiв добре нагодували. Вiдвага Кульчицького викликала неабиякий подив у цiсарському таборi, i князь осипав обох смiливцiв похвалами. Та найскладнiше завдання -передати вiдповiдь князя Карла Лотарiнгського до Вiдня, стояло ще перед ними. Кульчицький усвiдомлював, що вiд вдалого виконання завдання залежить рятунок Вiдня зi скрутного становища, тому вирiшив якнайшвидше вертатись. Пiзно ввечерi 16 серпня обох мандрiвцiв перевезли через Дунай, i вони знову рушили вздовж рiки в напрямку мiста. Що ближче пiдходили, то небезпечнiше ставало. Довкола чигала турецька розвiдка.

"На щастя смiливих наших мандрiвникiв, - читаємо в "Зорi", - зiрвалася буря з густим дощем, i це спасло їх вiд спiймання через мусульманськi шильвахи. Але з настанням нiчної пiтьми, не можучи йти на ослiп, мусили вони лягти на землю, i так дожидатися розсвiту дня.

А скоро свiт рiшились кожний iншою дорогою прокрадатися до мiста, щоби на випадок нещастя бодай один з них помiг вiдинчукам здати справу з посольства. Та лиш, що розстались, побачив Кульчицький п'ятьох туркiв i став на весь голос, розумiєся по-турецьки, кликати слугу назад до себе. Юрко повернув, i оба йшли знов разом, але, обернувшись, побачили, що один з туркiв бачно слiдить за ними. Вони йшли поволi, мовби не боячись нiчого, i в дорозi наткнулись на якусь погорiлу хату. Тут, в пивницях тої хати, вони задумали пересидiти аж до ночi.

 

Кульчицькiй з великого утомлення швидко заснув, але перестрашений Юрко якось не мiг зажмурити ока. Раптом вiн бачить, як одчинились дверi пивницi, i на сходах явилась якась постать. "Смерть наша!" крикнув вiн в найбiльшiй тривозi над ухом свого пана, котрий в ту ж хвилю зiрвався на рiвнi ноги. Але незнайомий чоловiк, вiдай рiвно переляканий на вид двох людей, вискочив угору по сходах i щез без слiду.

По такiй пригодi Кульчицькiй не мав уже вiдваги дожидати ночi в тiм сховищi. Не гублячи часу, враз iз товаришем обережно, i зразу хильцем, а вiдтак летом стрiли, пустився далi, i вже без перепон дiстався о восьмiй рано щасливо назад до Вiдня.

Щоб скрiпити силу волi до оборони й готовнiсть до бою у вiденцiв, Штаргембер_ на радощах опублiкував листа, якого Кульчицький принiс у мiсто. В листi висловлювався жаль за втратою хоробрих офiцерiв i воякiв та повiдомлялося, що з Баварiї i Саксонiї вже йде допомога. Крiм цього, на вiдсiч мiста йде велике вiйсько пiд командуванням польського короля Собєського.

Про щасливе повернення Кульчицького повiдомлено вiйсько на другому березi Дунаю сильним димом i ракетами. В самому ж мiстi на радiсну вiстку, яку принiс Кульчицький, вибухло захоплення, яке неможливо описати. Бо тiльки вiдсiч могла врятувати Вiдень. Голод i хвороби, з дня на день запеклi штурми знесилили мiщан понадмiру. Люди вже прийшли до переконання, що без допомоги ззовнi мiсто впаде в руки ворога. Але тепер настрiй був знову пiднесений. Iз новим завзяттям кожен, чи вояк, чи мiщанин, намагалися робити все можливе для оборони мiста". Пiсля повернення Кульчицького, облога Вiдня тривала вже не довго. 11 вересня 1683 р. вiденцi побачили ракети на Калєнбер_у, а це означало, що християнськi вiйська готовi до наступу. 12 вересня нiмецькi вiйська заатакували туркiв iз флангiв, король Собєський напав на центр турецького вiйська, а українськi козаки пiшли в наступ на головну квартиру Кара Мустафи. Пiсля запеклого бою Вiдень було визволено. Вияв радостi був бурхливий, а здобич - величезна. У руки переможцiв i зголоднiлих у довгiй облозi вiденцiв потрапив вражаючий трофей: 20 тисяч наметiв, 20 тисяч бикiв, буйволiв, верблюдiв i мулiв, 10 тисяч баранiв, 100 тисяч мiшкiв зерна.

Баварськi драгуни на дунайському островi захопили ще й 500 мiшкiв сиво-зеленого зерна, призначення якого нiхто не знав. Правда, лейтенант, що командував загоном, чув, нiби цими зернами турки годують верблюдiв, але, оскiльки верблюдiв у Європi катма, вiн наказав викинути мiшки в Дунай. Та мешканцi острова запротестували, i тодi запопадливий кавалерист наказав розпалити багаття, куди полетiло кiлька мiшкiв. Виникла бiйка, i в цей момент з'явився Кульчицький, який з часу турецького полону чудово знав про вживання цих зерен, i поспiшив утрутитися. Бравому вояку не могли нi в чому вiдмовити, i таким чином запаси кави були порятованi.

Отже, коли Кульчицького запросив до себе комендант мiста _раф Штаргембер_ i поцiкавився, яким чином може вiн винагородити героя за його жертовнiсть, то у вiдповiдь почув:

- Вельмишановний i милостивий пане, ви хiба знаєте, що в турецькому таборi, мiж багатою i дорогоцiнною здобиччю є також численнi мiшки з сиво-зеленими зернами?

- Чув я про це, але досi нiхто не мiг менi пояснити, до чого вони можуть придатися, - сказав Штаргембер_.

- Я знаю цi зернята, з них готують напiй, який приємно збуджує кров, але при цьому не запаморочує. Дайте менi, милостивий пане, кiлька мiшкiв того зерна, i я приготую з них знаменитий напiй, званий кавою. А незабаром вiн так само стане улюблений серед вiденцiв, як вiд соток лiт серед туркiв.

Посадник Вiдня i рада мiста задовольнили прохання Кульчицького й дозволили вiдкрити кав'ярню у мiстi. Майже 500 мiшкiв кави стали його власнiстю. Крiм кави, Кульчицький отримав вiд ма_iстрату ще значну суму грошей, але замiсть обiцяної хати дiстав тiльки помешкання в домi при Гайд-_ассе 8 в Леопольдштадтi i став громадянином Вiдня.

Спершу Кульчицький продавав каву на вулицях Вiдня, носячи на дошцi дзбанки i горнятка. Вiн мало що не зазнав невдачi, бо гiрка кава не смакувала вiденцям. До того ж надто свiжим був спогад про турецьку навалу, щоб городяни, якi просидiли в облозi кiлька мiсяцiв, могли спокiйно дегустувати каву по-турецьки. Але на допомогу прийшов випадок. Одного дня попав йому якось цукор у чорний напiй. Сердито пригубив i здивувався, що цукрована кава смакувала куди краще. Спробував додати трохи молока. Смакувало ще лiпше. Оскiльки ж Кульчицький був не тiльки хоробрим, але й заповзятливим, то й вирiшив - якщо кава по-турецьки не подобається, будемо готувати каву по-вiденськи. I таким чином з'явилася вiденська кава, яка вже засмакувала всiм. Правда з часом Кульчицький її значно ушляхетнив. До окропу вiн засипав розмелену каву, фiльтрував, потiм додавав до горнятка три ложки молока i трохи меду. Винахiд Кульчицького викликав жах у полонених туркiв, але припав до душi вiденським мiщанам.

 Багатi виноградники навколо столицi були витоптанi i спаленi турками, це на кiлька рокiв позбавило вiденцiв звичного їм вина, а тому нiчого не залишалося, як спробувати напiй, що готується в шинку. А коли Кульчицький замовив у вiденського пекаря Крапфа рогалики у виглядi пiвмiсяця, що називалися "кiпфель", патрiотичнi почуття вiденцiв були задоволенi повнiстю. Вiдтепер кожен мешканець Вiдня з великим задоволенням щоранку випивав горнятко кави по-вiденськи з рогаликом, що нагадував форму ненависного пiвмiсяця, який прикрашав прапори туркiв.

Продавши своє помешкання, Кульчицький i його жiнка Марiя Урзуля, придбали натомiсть скромне примiщення в центрi мiста i перетворили його на шинок, хоч i дуже малий та низький. Та оскiльки "вiденська мокка" стала такою популярною, то вiн вiдкрив новий шинок "Пiд синьою пляшкою". Тут вiн уже мав просторе, але дуже темне примiщення, освiтлене шестираменною венецiйською люстрою зi свiчками. Стiни помальованi набiло, лаштунки дуже простi. Попiд стiнами стояли дерев'янi лави, а перед ними дубовi столи. Посерединi шинку гостi спiлкувалися навстоячки. В бiчному покою смажили i варили каву на великому вогнищi у баняках i мiдних казанках та кавниках. Все своє життя каварник Кульчицький носив фантастичний український стрiй. Кожного гостя вiн вiтав словами: "Що нового, братчику- серденько?" нiчого дивного, що й прiзвисько дiстав у вiденцiв "братчик- серденько". За свiдченням теперiшнiх вiденцiв ця приповiдка досi залишилася в їхнiй говiрцi.

За вивiску для шинку "Пiд синьою пляшкою" правив турецький кавник, який пiзнiше став знаком усiх каварникiв. Кав'ярня швидко стала славною для цiлого Вiдня. Вiдвiдувачi вчащали сюди не тiльки через каву, але передусiм, щоб побачити Кульчицького, який у вiденцiв користувався великою популярнiстю. Часто можна було бачити в нього _рафа Рiдi_ера Штаргембер_а i князя Євгена Савойського. Вабила гостей i його вродлива жiнка Марiя Урзуля.

Згодом Кульчицький отримав вiд мiста будiвельну дiлянку й дозвiл на будову кам'яницi, де мiг би задовольнити всi потреби своїх гостей. Новий дiм, що теж мав дерев'янi лави i столи, стояв бiля мосту Шля_брiке (тепер Шведенбрiке). Ця кав'ярня (нинiшня адреса Вiдень: 2, Гой_ассе 8) по смертi Кульчицького перейшла до рук його нащадкiв. Юрiй Франц Кульчицький помер вiд сухот 19 лютого 1694 p., маючи ледве 54 роки. Кульчицький живе в пам'ятi вiденцiв до нинiшнього дня передусiм як патрiярх вiденських каварникiв. Пiсля смерти Кульчицького "професiя" каварникiв у Вiднi стала успiшно розповсюджуватися. У 1700 р. було у Вiднi вже 4 кав'ярнi, у 1748 р. - 11, а 1780 р. в самому тiльки Леопольдштадтi (тепер друга дiльниця Вiдня) аж 6 каварень. А незабаром вiденський стиль запозичають iншi європейськi столицi. Нинi вiденська каварняна професiя охоплює майже 1800 пiдприємств, що зорганiзованi в так званiй Фаховiй групi каварень Вiдня у Вiденськiй Торговельнiй Палатi.

Вулиця на честь Кульчицького у Вiднi називається Кольшiцкi_ассе, а на розi будинку Кольшiцкi_ассе 2 i Фаворiтенштрассе 64 колись була "Гранд кав'ярня Цверiна iм. Кульчицького". У 1885 р. на тому розі, на висотi першого поверху, вiдкрито бронзову статую Юрiя Кульчицького в турецькому одязi, який нагадує про його славний подвиг. У лiвiй руцi вiн тримає тацю з фiлiжанками, а в правiй кавник, з якого наливає каву у фiлiжанки. З правого й лiвого боку _зимсу, на якому стоїть статуя, видно турецькi воєннi хоругви i зброю. На обличчi Кульчицького типовi козацькi вуса. Цей пам'ятник виконано в ливарнi Гернiка за проектом славного вiденського скульптора Емануїла Пенделя.

Хронiка кав'ярнi розповiдає, що iдея встановлення пам'ятника виникла влiтку 1884 р. о 2-iй годинi. Декiлька постiйних гостей, серед яких були переважно митцi, завели мову про те, що iдеалiзм поволi завмирає, i сьогоднi люди думають тiльки про свiй шлунок, а за таких обставин мистецтво мусить загинути. На це власник Цверiна вiдказав, що вiн радо причастився б до чогось iдейного, але не знає, як.

- Я вам дам вiдповiдну пораду, - вiдповiв скульптор Пендель. - Ось ваша кав'ярня лежить на вулицi Кульчицького, так? I цей для мiста так надзвичайно заслужений чоловiк, досi ще не має пам'ятника у Вiднi. Чому б вам, дорогий приятелю, це занедбання не виправити?

- Так, маєте рацiю, - погодився каварник. - Кульчицький заслужив собi вповнi, i я поставлю йому пам'ятник!

- Найпростiший пам'ятник сьогоднi коштує чималi грошi, - сказав скульптор Пендель.

- Я знаю, - погодився Цверiна, - але якщо ви приймете виконання у вашi руки, то, може, вiн не буде аж таким коштовним.

- О, задля такої нагоди я навiть вiдмовлюся вiд зарiбку!

А за кiлька мiсяцiв уже вiдбулося урочисте вiдкриття пам'ятника Кульчицькому в присутностi всiх вiденських каварникiв. Лiворуч вiд входу до "_ранд каварнi Цверiна iм. Кульчицького" була ще чорна мармурова таблиця iз таким написом: "Мiська Рада мiста Вiдня на свому засiданнi 6 жовтня 1885 року вирiшила перейняти у власнiсть мiста пам'ятник Кульчицькому, який Ви подарували мiсту й висловити Вашiй Всечесностi щиру подяку за цей подарунок, яким Ви проявили Ваш патрiотизм та любов до мiста Вiдня.

Для нас надзвичайна приємнiсть повiдомити Вашу Всечеснiсть про це з висловом нашої особистої подяки. Вiдень, дня 8 жовтня 1885 р. Посадник: Едуард Угль Пановi Карловi Цверiна, каварниковi Вiдня."

"_ранд каварнi Цверiна iм. Кульчицького", яка була оздоблена настiнними малюнками, що зображали сцени iз облоги Вiдня, та портретами короля Собєського й Кульчицького, на жаль, вже давно не iснує. Але статуя Юрiя Франца Кульчицького ще й нинi пригадує вiденцям давно минулi часи.